Про перезаснування українського університету

Розгорнутий конспект інтерв’ю про Інакший університет з Миколою Скибою

Питання задавав Віталій Хромець

В.Хромець (00:00:00)

Доброго дня, пане Микола. 

Ви є експертом з питань освіти і координуєте цей напрямок в Українському інституті майбутнього. Нещодавно Український інститут майбутнього оприлюднив документ, де пропонує бачення розвитку освіти, зокрема, університетської вищої освіти для України. Цей документ називається «Український університет нового покоління». Чи могли би ви розповісти, що означає університет нового покоління?

М.Скиба (00:00:50)

Передусім, це означає університет, який суголосний основним проблемам теперішнього часу, основним проблемам економіки і, головне, баченню куди цей стан має прийти.

Також тут йдеться про наступне покоління інституцій, або тих сутностей, які в нас репрезентують вищу освіту. Тут потрібно зробити відступ, щоб зрозуміти стан з інституалізацією вищої освіти в Україні. Адже, те що ми називаємо вищою освітою в Україні, те що ми називаємо університетом, не завжди збігається з тим, який сенс у ці поняття і явища вже кілька століть вкладається у Європі, Північній Америці, або у Південній Кореї, Китаї, Японії.

Ми, як країна, успадкували частину інституцій від попереднього історичного періоду.Особливо – радянського. Найшвидше змінилась економіка. Найдовше опирається змінам освіта, яка більше діє за інерцією. Освіта до цього часу контролюється (в більшій мірі) людьми, які сформувалися в попередній епосі.  

[Міркування про історичний розвиток економіки та освіти.]

Попри те, що поруч із бюджетними  закладами виникали приватні школи, та навіть університети, усі вони “сиплються” у цю таки катеогорію “заклади”

Останнє передбачає якогось закладника, патрона, який створює, закладає цю організацію. Тут є суперечність з тим як вища освіта влаштована в інших країнах з довшою історією існування самоорганізованих спільнот, до яких належить і університет. Університет, якщо дивитись європейську історію, – це сутність, яка виникла між двома потужними гравцями середньовічної Європи: між монастирями, які мали значну автономію і самоврядування, і між містами з цеховою організацією. Перші університети були організовані як гільдії: або професори, люди інтелектуальної праці, створювали такий цех, де вони пропонували свої послуги – так само, як шевці пропонували свої послуги, м’ясники, візники та інші.

Були і гільдії студентів, які наймали професорів. Європейській університет має оцю тяглість, він має певну культуру організації. І тому поняття університету як чиєїсь власності – це оксюморон, тому що за європейською логікою університет не може бути чиєюсь власністю. Цех – це організація, яка контролюється десятками суб’єктів – майстрами, які намагаються впроваджувати свої правила.

Таким чином університет розвивався, і таким чином виникло корпоративне управління.

В Україні ми бачимо зовсім інакший спосіб створення. Ми згадали про Києво-Могилянську академію, про Острозьку академію – ці заклади мали свого патрона. Там теж були елементи, які могли свідчити про рух у бік корпоративності, субсидіарність, але ми знаємо, що ця історія перервалась. Після 2014 р. університети в Україні отримали часткову автономію, але без належної культури ця вертикальна автономія перетворилась на ректорський феодалізм. Тобто де-факто автономію отримали не університети, а ті, хто на той час були при владі.

Якщо підсумувати: треба перезасновувати українські університети на принципах колегіальності і субсидіарності. Змінити заклад на інституцію.

В.Хромець (00:17:08)

Ви згадали кілька моделей існування університетів. Наприклад, Паризький університет, де студенти винаймали викладачів. Друга модель, яку часто називають Неаполітанською, де фінансування відбувалось за кошт королівства, але при цьому зберігалась широка автономія університету. Наприклад, світський суд не мав права судити викладача чи студента. Тільки суд імператора, або папський суд міг вирішувати долю членів університету за скоєні злочини.

А ось радянський і пострадянські університети створювались з повною відсутністю самоврядності. Фактично, це був університет, який повинен був обслуговувати панівну марксистсько-ленінську ідеологію Радянського Союзу. Феномен пострадянського університету – це спадок, коли автономія надається, але самоврядність не виникає. Автономію отримують ректори, які на власний розсуд починають вирішувати справи університету.

Яку модель, в разі перезаснування нового українського університету, ми повинні відтворити?

М.Скиба (00:20:00)

Я би назвав цю нову модель українського університету меритократичною. – Це коли вводиться певний ценз доступу. Це формування принципів та правил, які засновані на чеснотах, на доброчесності, на прозорості і на аргументованій дискусії. Сформульовані принципи і правила транслюються в публічний простір. На основі цих правил формується з представників стейкхолдерів інститут управління університетом, який можемо назвати стратегічної радою. Стратегічна рада – це “законодавчий” орган. В університеті повинен бути розподіл влади на управління і урядування, де урядування – це створення правил, а управління – це довгострокове стратегічне управління, спрямоване на цілепокладання і досягнення мети, яка означена в засновчому документі. Першим документом я бачу меморандум засновників, який має стати його [університету] статутом. І має виникнути наступний документ – стратегія. Стратегія, як документ має кілька рівнів. Є візійна частина, смислова, а також прагматична, як перехід від цілей до задач. Ми завжди кажемо про візію, місію, далі ідуть цілі. Також є низка завдань, або навіть низка проектів. Також є людина, яка бере на себе відповідальність за реалізацію цього. Таку людину ми називаємо ректором, або виконавчим директором. Під його керівництвом група людей (виконавчий апарат) який допомагає це організувати. Є в університеті такі структури, як кафедри, які об’єднують дослідників, науковців певних напрямків і там теж має бути як автономія, так і взаємодія ректора з кафедрами.

В Україні університет є «кузнею кадрів». А у Європі та США університет є джерелом інновацій, нових знань. Наука зосереджена в університетах, тому звідти виходять нові винаходи, патенти, які потім стають продуктами. Середовище, в якому створюється щось нове, приваблює багато бажаючих стати учасниками цих процесів.

Хромець В. (00:41:55)

Зараз лунають думки про сучасну кризу університету. Цю кризу помітили і в університетах Сполучених Штатів. Ми ж бачимо в цих університетах зразок для наслідування. У вашій відповіді на попереднє запитання я почув пропозицію переходу від автократії до меритократії в управлінні університетом, а також залучення стейкхолдерів до управління. Я аналізував законодавство України, яке упорядковує корпоративне управління у закладах вищої освіти, і ці правила досить складні, наприклад, підвищується роль наглядової ради, є вчена рада, є збори трудового колективу, є студентське самоврядування, є наукове товариство, є профспілкові організації. І всі представники цих внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів повинні бути членами вченої ради, яка є органом колективного управління…

Ви акцентували нашу увагу на зовнішніх стейкхолдерах, які недостатньо представлені в структурах управління університету, а це студенти, корпорації, навіть, місто. Ви кажете про необхідність створення стратегічної ради, яка об’єднає внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів, для того щоб визначити чіткий фокус руху університету, щоб потреби стейкхолдерів – студента, викладача, муніципальної влади – були реалізовані через діяльність університету. І друга частина вашої відповіді на попереднє питання, що не всі заклади (інститути) вищої освіти можуть називатися університетами. У вашій концепції я побачив пропозицію розділяти університети, як інститути вищої освіти, і вищі школи, як інститути вищої освіти. Чому виникла ця потреба? Чому не можна назвати, наприклад, університет мистецтва, архітектурний університет, аграрний університет? А ви кажете, що для розвитку нового університету бажано відділити деякі інститути вищої освіти в окремий пул, який ви назвали “вищі школи”?

М.Скиба (00:46:24)

Причин є кілька. Університет є комплексною структурою, яка виконує багато функцій (іноді їх налічують до 15) і за кожною з цих функцій є певна відповідальність. Де виникає корупція і фейковість? – Там, де беруться певні відповідальності, або зобов’язання, а потім виявляється, що немає спроможності їх виконувати, і треба вдаватися до фальсифікацій, як на рівні навчальних навантажень, так і на рівні продукту, який видає ця організація. Університет – це спосіб передачі культури, це дослідницький майданчик… Університет не може функціонувати без науки. Наука – це спосіб породжувати нове знання, яке потім стане матеріалом, якому треба навчати. Університет – це місце публічних інтелектуальних дискусій і майданчик професіоналізації інтелектуалів, де вони можуть розкриватися і, таким чином, суспільство отримує тих, хто породжує сенси для нього. Інтелектуали – це ті, хто надає суспільству вектори сенсів. Університет – це місце породження інтелектуалів…

Університет безпосередньо не пов’язаний з ринком праці. Університет має інакше стежити за успішністю свого випускника: як він набуває суб’єктності, займає місце в суспільстві. Людина, яка приходить до університету сама має розуміти для чого вона це робить. Якщо вона цього не розуміє, то для визначення свого шляху потрібно звернутися до інших інституцій, які можуть допомогти з визначенням. Передусім, це середня школа, ліцей, коледж, та інші професійні школи. 

До професійної школи треба пред’являти вимогу працевлаштування – і тоді постає питання сплати за навчання. Я вважаю, що за навчання у професійній школі студент має платити. Це дозволить зменшити бюджетне навантаження, а вільні кошти направити на науку, яка буде розвиватися в університетах. Можливо, університетів потрібно менше, ніж їх існує на сьогодні…

Що є вища школа, а що є університет потрібно визначити через законодавство.

Варіан Н3 білий PNG

Україна, Київ
+З80 44 228 94 17
info@nestor.center

Ми хочемо бути “точкою збірки” для спільнодії в перетворенні української освіти на унікальний успішний світовий приклад.

Nestor Center © 2020