В рамках програми “Наша освіта”, яка виходить на Світлому Радіо “Емануїл” у партнерстві з Несторівським центром, до студії запрошують гостей для розмови про освіту, про її сутність, тенденції та головні виклики в освітній сфері в Україні та в світі. Ведучий програми – директор Несторівського центру, кандидат філософських наук Віталій Хромець. “Наша освіта” – це програма про складне, багатоаспектне явище, таке, як освіта. І в кожній програмі тема розмови буде торкатися головних аспектів освіти.

14 травня гостем програми був Віктор Шевчук, декан Київської богословської семінарії “Благодать та Істина”. В програмі говорили про біблійне розуміння освіти.  

В текстовому варіанті інтерв’ю пропонуємо цікаві моменти, які прозвучали у черговому випуску програми “Наша освіта”

Мудрість Біблії

– Вікторе Андрійовичу, сталим є розуміння, що Біблія породила дві великі традиції: юдейську та християнську. Біблія – це непростий текст, тобто, якщо ми читаємо Біблію, ми розуміємо, що вона вимагає заглиблення та пояснення і вона вимагає у вивченні певного супроводу, тобто вивчення Біблії, воно передбачає зовнішню допомогу. Хотілося б з вами поміркувати про біблійне розуміння освіти. Отже, на вашу думку, що таке Біблія, Біблійне розуміння освіти?

По суті освіта прийшла на нашу землю разом з Біблією. Місіонери, Кирило і Мефодій, створили азбуку, переклали Біблію, і з її вивчення розвивалась освіта в Україні. Як ви знаєте, кожен дяк вчив дітей у селі грамоти, читати і писати, а ціль була — для того, щоб люди могли читати та розуміти Біблію.

– Якщо ми дивимося на Біблію, починаючи з самого початку, з книги Буття, написано, що Бог вибрав Авраама для того, щоб він передав свою віру потомкам. Потім, коли ми читаємо закони Мойсея, книгу Повторення Закону 6:6-9-й вірші, там прямо вказівка батьками — навчати своїх дітей, навчати Слову Божому. Так багато місць у Біблії, особливо у притчах Соломона, де говориться про те, що ми повинні здобувати мудрість, знання. По суті освіта прийшла на нашу землю разом з Біблією. Місіонери, Кирило і Мефодій, створили азбуку, переклали Біблію, і з її вивчення розвивалась освіта в Україні. Як ви знаєте, кожен дяк вчив дітей у селі грамоти, читати і писати, а ціль була — для того, щоб люди могли читати та розуміти Біблію. Якщо ми підійдемо до Реформації, то все почалось з чого? Необхідності читати Біблію. А для того, щоб читати Біблію, потрібно дати всім загальну освіту, щоб кожен чоловік міг мати доступ до читання Слово Божого. Чому? Тому що в Біблії є всі принципи життя людини, там вся мудрість, і якщо людина живе по Біблії, знає її, вона буде порядною і чесною людиною. І держава, побудована на Біблії, буде розвиватися та процвітати.

– Можливо, можна було просто виокремити 10 заповідей, наприклад, і дитині передати їх і сказати: «Виконуй ці 10 заповідей і цього буде достатньо». Але чому і юдеї, і християни, говорять про те, що потрібно не лише знати їх, а ретельно читати і вивчати Слово Боже? Звідки береться ця необхідність занурення в досить складний текст?

– Знаєте, це як сказати: «Поїдьмо з Києва в Одесу!». Зрозуміло, на перший погляд, але коли ми їдемо, нам потрібно знати дорогу, знати дорожню карту. Так само для того, щоб виконати заповідь, необхідно знати, як у тій чи іншій ситуації та чи інша заповідь практикується. Життя складне – ми не можемо дати якісь шаблони, ось тому є багато коментарів, наставників, вчителів. Так і в юдейській традиції, і християнській традиції є школи, є вчителі, які роз’яснюють, як жити згідно цих заповідей.

Роль вчителя

Вчитель – це не тільки той, хто просто вчить, а й показує своїм прикладом

– І що саме цікаво, ви згадали про роль вчителя. Тобто одна справа знати, до речі, якщо ми зараз запитаємо, у пересічного українця чи підтримує він 10 заповідей, чи він підтримує християнські цінності, він скаже «так». А от коли запитати чи виконуєте ви і живете за цими цінностями, чи готові ви пробачати, не мстити, не красти і так далі, тоді виникає інша ситуація. Тому, коли немає того, хто може допомогти в інтерпретації і тлумаченні кожної заповіді однозначно, коли немає цього поводиря, коли немає цього вчителя, то ми, часто буває можемо інтерпретувати заповідь абсолютно довільно. І ви якраз згадали про роль вчителя, і якщо ми беремо навіть юдейську традицію, в часи Христа була абсолютно тотальна грамотність єврейського населення, тобто всі без винятку вміли читати, вміли читати для того, щоб читати Тору. І, з іншої сторони, ми знаємо тих, з якими постійно дискутує Христос: фарисеї, книжники – ці люди інколи знали Священне Писання напам’ять, або майже на пам’ять. І тому хотілося поговорити про розуміння ролі вчителя в релігійному і біблійному вихованні людини. З вашої точки зору, які є підстави стверджувати, що учителі, той хто вчить, він обов’язково повинен бути?

– Сам Христос, його називали вчителем, чому? Тому що вчитель він не лише дає інформацію, але він своїм життям показує, як це реалізується в житті. Вчитель – це не тільки той, хто просто вчить, а й показує своїм прикладом. Христос для того і прийшов, щоб своїм життям показати, як можна виконати ось цей закон, який ніхто не міг виконати. І тому вчитель він є прикладом, тим, хто допомагає впровадити в життя ті знання, які учні здобувають. Тобто біблійний вчитель – це не просто носій інформації.

– Цікава річ, Ви якраз наштовхнули мене на думку, що традиційне розуміння вчителя, яке ми можемо зустрічати в будь-якій традиції, це те, що вчитель не лише повинен давати інформацію, але він повинен бути сам прикладом того, про що він говорить. Греки у свій час називали цю освіту пайдетичною, тобто в освіті виховний компонент пронизує компонент знання, тобто знання повинно прямо корелюватися з моєю практичною діяльністю, а я, вчитель, фактично вас навчаю, демонструю як правильно жити. Власне Христос, як вчитель, у якого є учні, крім того, що Він говорить, Він ще й живе відповідно до того, що Він говорить. Але, з іншої сторони, ми розуміємо, що він дуже часозатратний. Ось такий учитель скільки учнів може мати? Христос мав дванадцять. Чи може такий вчитель працювати в потокові, в аудиторії на сто людей?

– Завжди є проблеми між кількістю і якістю, і тому коли ми говоримо про вищу освіту, коли вже йде магістерський рівень чи докторський, там більш персональна праця учителя з учнем. А у школі ми маємо кількість, але втрачаємо якісь, і тому проблема середньої школи полягає у тому, що здібні учні часто не використовують свій потенціал.

Про світську та релігійну освіту та роль батька в освіті

– Ви почали згадувати вже досвід світських шкіл. Світська школа має свою ступеневість: у нас є садочок, у нас є початкова, середня, старша школи, потім вища школа. Тобто вибудовується певним чином система. Але, чи можемо ми говорити про певну ступеневість у релігійній, церковній, біблійній освіті?

Якщо ми подумаємо звідки пішла світська освіта, то зрозуміємо, що у Європу вона прийшла, її основоположником був — Ян Амос Коменський, який по суті розробив основи сучасної педагогіки, цю систему послідовності і так далі. Він був єпископом моравських братів та говорив, що основна ціль освіти — підготовка до вічного життя. Тому, ми просто втратили ті принципи, які були закладені у церковну освіту. У цьому нам допомогла радянська влада, яка забороняла всяку церковну освіту. І зараз ми маємо проблеми — у нас відсутня середня біблійна освіта. Ми маємо вищі біблійні учбові заклади: семінарії, інститути, а шкіл середньої освіти ми не маємо, є лише церковні недільні школи. Вони називаються школами, але у більшості випадків, це не школи. У деяких, я буду говорити за євангельські церкви, це такі кімнати для дітей: привели дітей, і щоб їх вчителі забавляли, поки батьки сидять на зібранні. Я бачу, що нам необхідно все ж таки зробити в церкві середню біблійну освіту, адже не можуть вчителі за одну неділю, 2-3 години в тиждень, викласти середню біблійну освіту.

Біблія ж навпаки говорить, що батько повинен виховати своїх дітей. І тому зараз я бачу, що нам необхідно перебудувати цю освіту – батько повинен вдома виховувати дітей.

Проблема в тому, що більшість батьків, які виросли у радянській системі, зняли з себе відповідальність за виховання і освіту своїх дітей. Тому що радянська влада ставила собі за ціль позбавити батьків права виховувати, держава хотіла перебрати всі функції виховання дітей: школа, а в школі жовтенята, піонери, комсомольці; після школи продовжений день; навіть влітку, коли батьки могли провести час з дітьми, була створена система піонерських таборів, де дітей забрали від батьків, і велика була радість, якщо вони провели там ціле літо, тому батьки практично не мали впливу на своїх дітей.

Біблія ж навпаки говорить, що батько повинен виховати своїх дітей. І тому зараз я бачу, що нам необхідно перебудувати цю освіту – батько повинен вдома виховувати дітей. Якщо ми візьмемо єврейську традицію, навіть до цих пір, батько 3-4 рази на тиждень вивчає з сином Тору, причому з кожним сином окремо. І як ми знаємо, ті, хто дотримується єврейської традиції у 12 років практично всі хлопчики знають П’ятикнижжя Мойсея напам’ять. Тому нам необхідно поміняти систему: батьки повинні вчити дітей протягом тижня, а функція вчителя недільної школи – це як інструктор: видати та перевірити завдання, дізнатися, як пройшла неділя, що вивчили діти. Тоді ми дійсно можемо побудувати нормально середню освіту, але для цього необхідно, як мінімум, мати підручники для батьків, мати робочі зошити для дітей, мати підручники для вчителів недільної школи, для інструкторів і саме основне — нам необхідно навчити батьків, як навчати своїх дітей. На жаль, я не знаю жодну християнську конфесію, де б для батьків були розроблені матеріали, як вчити дітей, як з ними проводити заняття. І я хотів би бачити для церковної освіти образ випускника, що зрештою вони повинні знати, вміти, які мати духовно-моральні якості. І виходячи з цього, як ми маємо досягати чого в освіті. Тому нам необхідно повернутися назад і розробити ступеневу церковну освіту.

– Ну от власне те, що ви говорите, це справді цікаво, з однієї сторони, це стосується і України, де в радянський час, як ви сказали держава повністю перебрала на себе освіту і виховання, але це стосується і західноєвропейських країн, де фактично функцію виховання приймає на себе фінансована державна школа, де діти перебувають 6-8 годин, це ігри і підготовка до уроків. Фактично школа забирає основний активний час дитини протягом 11-12 років. Батьки знімають з себе відповідальність за освіту, а внаслідок цього часто і виховання, тому що 8 годин вони своїх дітей не бачить. А, з іншої сторони, ви згадали, про юдеїв. Я нещодавно спілкувався з ортодоксальним юдеєм, і він говорить, що батьки релігійних ортодоксальних юдеїв, для них головне завдання – це релігійна освіта і виховання їхніх дітей. Притому, він каже, що інколи це доходить до таких крайнощів, що головне, щоб дитина навчалася в релігійні школі, але чи отримає вона державний атестат, чи отримає вона державний диплом – його абсолютно не цікавить. Він говорить, що головне, щоб його дитина була правовірним юдеєм, головне щоб моя дитина знала досконало Тору, головне, щоб моя дитина розбиралася в талмудичній традиції. Цікава річ, акцент ставиться на тому, що головним завданням, головним зобов’язанням батька є релігійне виховання, а не надання професії, головне — релігійне виховання. Тобто традиція не була розірвана, ортодоксальні євреї з недовірою ставились до світської системи освіти, вони створили паралельно систему. Зараз, в тому числі в Ізраїлі, відбуваються такі точки дотику, перетини, щоб релігійна і світська компонента отримувалися, але цікава річ — ось це радикальне ставлення до того, що головне є релігійна освіта. Ми християни, особливо на наших територіях, ми втратили цю традицію, або не набули. Батьки, роль яких – релігійне виховання, через радянське минуле дуже слабко обізнані в питаннях релігії. Якраз почали говорити про релігійне виховання, освіту батьків, щоб батьки релігійно освічували і виховували своїх дітей, тобто тут подвійне завдання. Але з іншої сторони, Віктор Андрійович, ми з вами також про це говорили, ми зустрічаємося з недовірою до освіти в християнському середовищі, або я б сказав, таке легковажне ставлення до освіти: буде чи не буде – це не грає якоїсь ключової ролі.

– Тут також потрібно шукати коріння у Радянському Союзі. Ви знаєте, що була поставлена ціль знищити релігії? Тому формувався такий образ віруючого, що він тупий, неосвічений, що він завтра вимре, що це пережиток капіталізму, тому негативне відношення формувалося. Навіть впроваджували в середовище віруючих. Ви знаєте, що були проповідники-диверсанти у євангельських церквах, були священики, які виконували деякі вказівки. І формувалася, ніби на основі Біблії, така доктрина, що віруючому світська освіта, і взагалі освіта, не потрібна. Шукали біблійні місця, наприклад, що у нас є «помазання», тому немає потреби щоб нас хтось вчив, бо саме помазання буде нас вчити, або «знання надимають», і таке формувалася відношення до освіти. І у деяких церквах воно збереглося, той вплив ще є. Але я вам скажу, що зараз це відношення міняється. У нашому суспільстві людина віруюча повинна бути освіченою.

Освіта протягом життя

– Нещодавно Олексій Олегович Панич розповів мені такий анекдот, що церква відправляє в семінарію молодого хлопчину, вони його збирають, відправляють, купують квиток, він їде, 4 роки навчається, повертається, і після його повернення він читає першу проповідь, вже як бакалавр богослов’я, і після його проповіді покаялися відразу дві людини: священник і диякон – вони пошкодували, що відправили його в семінарію. Це певним чином відповідає дійсності: повертається, він освічений, він починає говорити, що ви знаєте, щоб Біблію читати, потрібно знати біблійні мови, якщо ми знаємо біблійні мови, ми можемо розуміти різні контексти, а в грецькому оригіналі ось так, ось це пізніше вставка, синодальний переклад має неточності… і у кінцевому підсумку формується негативне ставлення до біблійної богословської освіти у контексті того, що прийшов і почав повчати пастора, диякона, священика. Коли ми говоримо про освіту, якщо все ж таки молодий хлопчина чи дівчина повертається у церкву, чому стається конфлікт освічених і неосвічених? Ми розуміємо, що неосвічене покоління, яке вийшло з радянських часів, воно не освічене об’єктивно — радянська влада все робила, щоб цього не було, але, з іншої сторони, приходить освічений і виникає конфлікт, можливо щось з освітою не так?

– Ні, не з освітою не так, це просто людський фактор. Тому що більшість людей не розуміє, що вчитися треба протягом всього життя. Старші люди, і в традиційних, і в євангельських церквах, зайняли посади і заспокоїлися. Ми бачимо, що порівняно з нашими дітьми, старше покоління не дуже володіє комп’ютером, не дуже володіє всіма цими мережами, а моя внучка вже у 2 роки щось вміє натискати. І для того, щоб нам не відстати, нам потрібно вивчати все це нове, але більшість людей хочуть сказати, що це все непотрібне. І ви знаєте, що у деяких церквах і телевізор не потрібно дивитися, і інтернет не потрібно, це тому, що ми відстали і не вміємо використовувати ці новітні засоби для проведення тієї ж самої євангелізації, для розповсюдження Слова Божого, ми просто відстаємо, тому потрібно давати дорогу молодим.

Християнський освітній ідеал

Виховання — формування людини, і якраз Біблія допомагає сформувати чесну, добропорядну і совісну людину.

– Цікаво, що часто можуть сказати, що освіта це щось модерне, сучасне, раніше так не було, але ви згадали, що фактично по текстам Біблії вчилися читати, по текстам Біблії вчилися писати, коли переписували. Якщо ми візьмемо, наприклад, на території України, то Псалтир і Буквар – це були два підручники. Якщо ми говоримо про євангельський рух, який виникає на території України, фактично він виникає тоді, коли став доступний синодальний переклад Біблії, і люди збиралися, щоб вивчати Слово Боже, а провадили ці читання більш освічені християни. Тобто, фактично, ми можемо сказати, що, ймовірно, повернення до освітнього ідеалу, християнського освітнього ідеалу, це справді повернення, а не якась модернізація, можливо ми справді повинні подивитися в основі, в базі є необхідність систематичної християнської освіти.

– Світська освіта, вона дає інформацію, а виховання — це не тільки освіта, це не тільки інформація. Виховання — формування людини, і якраз Біблія допомагає сформувати чесну, добропорядну і совісну людину. Якщо людина не вірить в Бога, і все закінчується, і лишається лише купа хімічних елементів, тоді немає сенсу поступати завжди чесно, немає сенсу поступати завжди справедливо. Бери, хватай від життя все що можеш, тому що завтра ти помреш. Якщо людина вірить в Бога, то вона знає, що за кожний свій крок, навіть за кожну свою думку, вона дасть відповідь перед Богом. Тому що життя не закінчується фізичної смертю, і є вічне життя, і це твоє коротеньке життя, яке ти прожив на землі формує твою вічність. Тому людина, яка віруюча, вона не закону боїться, вона боїться Господа, вона хоче догодити Господу. Тому суспільство, яке побудоване на Біблії, воно має перспективу, і це ми бачимо на прикладі тих країн, які побудовані на біблійних принципах. Далеко ходити не потрібно, подивіться до чого довів атеїзм у Радянському Союзі, що робить зараз атеїзм у північній Кореї. Це лабораторний експеримент Північна Корея і Південна Корея, там християн 45 відсотків, у іншій – повний атеїзм. Ми можемо бачити не тільки у духовному, але і фізичному, якщо людина немає відповідальності перед Богом, і не вірить, що за все потрібно відповісти, то її не можна проконтролювати, ніякий прокурор, ніякий суддя, ніхто не може. Освічені люди були великими злочинцями. Яскравий приклад Мавродій, освічений хороший, зробив «МММ», скільки людей загинуло, він вийшов і знову зробив, але при цьому був здібний, освічений. Тобто не тільки потрібні знання, можливо варто взяти приклад з оцих ортодоксальних євреїв, основне — морально виховати людину, добросовісну, чесну людину. І на цих принципах, коли будується сім’я і держава, тоді вони мають майбутнє.

– Християни займають активну позицію, а якщо християни будуть занурюватися у вивчення своєї традиції, якщо внаслідок цього вони стануть справді такими практикуючими, будуть культивувати цінності та християнські норми у повсякденному житті, яка користь для світської держави від таких людей. Якщо перевести у таку прагматичну площину?

– Це ж очевидні речі. Не можна корупцію знищити лише законами та заборонами, тому що той, хто контролює стане сам корупціонером. Але якщо людина чесна і вона має відповідальність перед Богом, вона не краде не тому, що її зловлять, а тому, що вона не може порушити заповідь Божу, і у неї контроль всередині знаходиться. Корупція зникає. Яка людина вірить в Бога і живе за біблійними принципами, вона не може нанести шкоду іншій людині – зникаю кримінальні структури і так далі, держава процвітає, тому що маса контролюючих органів відпадає – у них немає потреби. Стає міцна сім’я, а міцна сім’я — значить держава теж процвітає, тому що не потрібно турбуватися про сиріт, не потрібно турбуватися про одиноких матерів, не потрібно турбуватися хто буде захищати Україну, тому що багатодітні сім’ї, є діти, країна процвітає.